КОРОЛЬ ВЛАДИСЛАВ

 

Стiфф

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Черкаси

2020 Грудень

 

 

Передмова:

 

У книзі зображені вигадані герої та події

Історія про вірного пса, який був вірний своєму господареві

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

Частина: 1 ……………………………………...6

Частина: 2……………………………………...13

Частина: 3……………………………………...17

Частина: 4……………………………………...19

Частина: 5……………………………………...21

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Частина: 1

Освоєння в перших господарів

Вчора опівночі мешканці прибуткового будинку товариства «Голіаф», що на  Семенівської вулиці, прокинулися через невідомий звук за вiкном. Я припустив, що це падіння якогось важкого предмета, після чого пролунало протяжне виття. Я після цього звуку, за вікном здригнувся і довго не зміг заснути.

Настав мій перший ранок у цьому будинку. Давайте пригадаємо що було раніше до того, як я тут оселився: мене купили на ярмарцi у якогось старого дідуся за дрібні кошти. Мені тоді було лише три місяцi. Привезли мене до дому, що на Семенівської вулиці і думали як назвати. Були подібні прізвиська, ось скажемо «Йорж», «Барбос», «Крокс». «Ну, тобі  сподобається такi імена? – Навряд чи. Тож назвали Стіффом. Ніхто не заперечував, так і пристало воно до мене».  –  промовив пес і повиляв хвостиком.

«Стіфф, твій сніданок чекає тебе». – cказала дружина Льюїса з кухні. «Здається мене звуть» – сказав Стіфф (собака) і помчав до кухні.

Ось моя тепер сім'я: суворий господар Льюїс та його дружина Альбі, та доця Андора від першого шлюбу, вони працюють  вдома на комп'ютерах, завжди вони були зайняті своїми справами, а їхня доця не любить ходити до школи та пропускає навчання.

Якраз час iти на прогулянку у парк. Гуляти біля пам'ятника «Леніна» дуже подобається. Там прогулюється багато собак таких як я. Господар Льюїс відійшов на пару хвилин, покурити йому стало зле. Він ледве - ледве дійшов до мене і сів поруч. Коли ми повернулися додому, на нас чекали Альба та Андора, які були зовсім не налаштовані до вислуховуваня того, що з Льюїсом щось не гаразд.

«Завтра день народження у твоєї бабусі, я беру відпустку. Потрібно вирішити питання про собаку, кому зможемо відати  на деякий час пса. Він не зможе поїхати з нами, бо в Австрії не такi зими як у нас». – промовила Альбі і була готова їхати.

Льюїс потиснув плечами.  Я не зовсім розумів чому не можна взяти собаку, хотілось погратися знею у снігу, а щодо погодних умов, то у нас не краще». –  подумав про себе та все-таки вирішив сказати.

«Залишимо ми тебе на сусідів, недалеко від нашого будинку».

Це був чудовий будинок напроти. На вул. Семенівській, але її так зараз не називають, цю вулицю перейменували на Олександрівську. Отож, залишили мене на сусідів- це були хороші люди. Та вже увечері сусiди  переглядали новини і погоду по телевізору.
      У західних та північних областях місцями невеликий мокрий сніг та дощ, на решті території без опадів. У центральнiй частині та в Карпатах на дорогах  місцями ожеледиця. Вітер переважно південно-східний, 3-8 м/с. Температура вдень 2-7° тепла; у центральних областях та в Карпатах 0-2° тепла. Наступного ранку я захворів. Вікно у вітальні було відчинене і я дуже змерз. Рідні старались приїхати якомога швидше, наступний рейс додому був лише через три доби.  Тож скоротилась відпустка, яка повинна бути два тижні. Ніхто не образився, всі розуміли, що таке могло статися.

У місті Черкаси тоді не було таких ветклінік для мене.    Нас запрошували їxати в саму столицю. Коштів не вистачало на те, щоб виїхати всією родиною, але ми з господарем вирішили спробувати вибратися до Києва. Зібрали речі та вирушили до вокзалу. Нам  з Льюїсом вдалось взяти квитки на потяг. Ми виїхали з Черкас пізно ввечері. Наше місце у вагоні було під номером «7». Це була нижня полиці.  Ми швидко перетнули дамбу і тримали прямий маршрут на столицю. Альбі та старша донька Андра залишилися вдома поратися по господарству. В дорозі все було спокійно. Коли вийшли на перон, на годиннику було вже десь о пів на одинадцяту вечора.

Наш потяг приїхав на колію на 23 хвилини пізніше. Лікарня ще працювала. Нас направили в кабінет No18, піднялись ми на другий поверх, там хворих собак було багато. Ми були в черзі двадцять сьомими. Черга просувалась досить швидко. І ось ми зайшли до лікаря.

«Добрий вечір, лікарю. У нас проблема з собакою. Ми пса залишали в друзів по дому та поїхали до родичів. Не минуло і тижня зателефонували друзі і повідомили, що захворіла наша собака». – промовив мій господар втомлено після дороги.

«Зараз огляну. Вчасно давали снідати? На прогулянку випускали».  – спитав нас лікар у білому халаті.       
      «Так, я все вчасно робив, може, відходив на деякий час, та не додивився». –  Льюїс промовив.

«Я все зрозумів і даю довідку по 30.12. Собака ваша на лікарняному, то без нагальної причини не вигулюйте, щоб хвороба не перейшла у гостру форму.  Можете прийти у вівторок для повторної перевірки, коли немає пацієнтів». –  сказав лікар і відпустив нас.

А би ми знали що це за хвороба на справді. Ми пішли розчаровані і запізнилися на останній нічний потяг. В транспорт з тваринами не пускали – це не так, як в  Черкасах, то ми пішли пішки. Я все роздивлявся з відкритим ротом пускаючи слини. Альбі і Андора скуплялися, до Новорічних свят, замовили ялинку, гірлянди, кульки. А ми все продовжували йти. Почалася злива, я намок і, коли мій господар побачив це, він вмить скинув своє тепле пальто та накрив мене ним.
      Я ж заскиглив від того, що він зробив для мене. Слава Богу, що ми знайшли де переночувати. Будинок був, невеликий - двохповерховий. Ну все ж це краще, ніж на вулицi чи на вокзалi. Ми заплатили за одну ніч i на ранок з’їхали. Дуже хотілося вже додому, до близьких, а ще більше скуштувати новорічних страв, але медичний огляд у вівторок припадає на 30.12. Ми вирішили залишитися ще до вівторка, вже й рідних повідоми

 

Частина: 2

Справжня відданнiсть та такий неочікуваний вчинок від господаря

Я виріс. Мені вже шість місяців, тоді було тільки три. На той час мені зробили три щеплення, точніше вакцинацію, вже бігаю як скажений по будинку. Вдало прoїхали через усе місто, останню вакцинацію зробили в нашій області.

Зустрічаємся на тому місці з усіма собачками. У ранці я захотів досхочу нагулятися. Ми прийшли на нашу галявину в парк. I до нас підійшов чоловік, у якого поряд не було собаки.          Льюїс став знайомитися з тим дядьком. Того незнайомця звати Франческ, він з Мадрида, приїхав пожити з бабусею Айлою Каземирiвною та відзначити її день народження.      «Вмене теж було собака шпіц дiвчинка, раптово серце зупинилось не знаю з яких причин». –  промовив Франческ витираючи сльози.«Неприємно здивований, а мого пса звати Стiфф напередодні зробили вакцинацiю, то може м’ячик покидаєм?» –  відповівши Льюїс дав м’яча Франческу.

M’ячик тепер кидали вже обоє. Вже ми пішли додому, новий наш друг пiшов до бабусі. Наші дівчата вже вечерю приготували.  Та нам хтось подзвонив - це Франческ, вiн був схвильований, це було чутно по розмові. Ми не стали роздумувати, кинули слухавку та вмить помчали до нього. Ми зайшли у відчиненні двері, там лежала рідна бабуся Айла Каземирiвна.
       «Що з нею сталось?» – ми спитали Франческа.

У нього сльози потекли рікою i він вмить став блiдим.  
      «Імовірніше це - тромб порушення кровотоку. Бабуся вела малорухливий спосіб життя, її вiк цьому пiдверджує».   Франческ тривожно промовив та поправив свій піджак.
Коли пiшла на небо бабуся Франческа - це нам здавалось страшним сном, але вона скаржилася що болить сердце. Їй було 87 років, а роки своє взяли.     
      «Так чого ви так довго, швидко за стіл, вечеря чекає!»  поспішно сказала дружина Люїса і не зовсім твердо додала.            «Можеш запросити, нового друга. Ну якщо сам хочеш?» Вечеряти Франческ сiв з родиною Льюїca. Увечері вирішив Франческ вигуляти нашого пса Стіффа.

Але так мене ніхто не повернув господарям. Прокинувшись в нового друга на лiжку, я тихо вискочив з хати та пiшов до своїх рідних.

Господар Льюїс, коли зрозумів що немає кого вигулювати, спершу не дивувався, потім зрозумів що в нього викрали собаку, яку він ще пам’ятає з ярмарку. Франчекс вмить і за Стіффом, та по дорозі не помітив бордюру, спіткнувся та впав. Я по тій дорозi якраз йшов до Льюїса, там  i  знайшли  один oдного. Після цього випадку ми зайшли у відчинені двері до Франческa. Льюїс хотiв повернути собаку i спокійно поговорити.      
      «Я знаю за чим ти прийшов, але я дуже собаку хотів». Франческ різко сказав та стукнув кулаком по стіні.

Навiть не розпочалась розмова мiж ними. Моєму господареві стало різко погано, викликали швидку. Не було бажання дізнатись що з чоловіком Альбi.  Вечоріло. Пройшло два тижні, родина Льюїса заходила до Франческа, але двері були замкнені.

Франческ все-таки викрав собаку i ховався у іншому районі біля запасного виходу кафе «Японський городовий», а у день підробляв вантажником у супермаркеті.

Але сьогодні було зовсім інакше. Закінчилася зміна останнього кухаря. Кухар зачиняв двері і почув якісь скавчання. Це був безпритульний пес Чершов. Франческ наказав мовчати, кухар спустився і побачив нас, а не пса Чершова. Франческ благав кухаря переночувати у кафе, бо ми заблукали. Нам дозволили зайти,  але щоб про це нiхто не знав, бо охоронець спить. Та було помітно що ми голодні. Нам дали перекусити.

Та тепер я шкодую що втік з Франческом. Франческ ліг спати і приснився сон йому. Тоді він смикнувся і вмить прокинувся. Наступив ранок, я з Франческом збирав речі і він думав з'їхати з цього міста.

Бачили Льюїса на перонi. Вже прооперований Льюїс проводив рiдних, на потяг, а ми пiдiйшли до нього. Так постарів сивина на потилиці, тремтячi руки. Знайшли зависокий цукор в крові, дiагноз: цукровий діабет. Про куріння зовсім забути треба, бо це лише ускладнення для організму.

«Ти мені не потрібний був, я забрав тебе від поганої людини». Сказав наступні слова Франческ.

Льюїс був не спроможний взяти до себе. I Франческ вiдпускає повідець i кидає мене на самотi. Що менi робити?

 

Частина: 3

Порушення функції щитовидної залози у собаки

Подія розгортається вже в самому аеропорту, коли я загубився. Мене зустріла маленька дівчинка років чотирьох і потягла за повiдок, мабуть теж загубилась. Ліза, так звали маленьку дівчинку.

«Мамо, давай візьмемо його». – сказала маленька дівчинка і потягла мене.

«Ми поспішаємо на літак, яка може бути собака?!» –  Мама не обдумуючи сказала, а потім добавила.

«Постій, у моєї мами, вона для тебе бабуся Олівія, не було собак. Тебе, маленьку доцю залишу у бабусі, сама буду ходити на лекцію до університета».

Ми вже в повітрі, летимо до Варшави. Та вже прибули до містечка за чотири години.

Мені треба було змінити господарів, будинок, станцію, місто, країну і я зрозумів що це фінал. Я йшов з рук в руки, передавався як іграшка, поки не потрапив повідок до Лізи.         А після місяця проживання в цій місцевості щось став я нервовий, відчував дискомфорт у тілі. Моїй новій родині здавалось  що це через зміну клімата та мiсця проживання. Вже потім ми стали бити тривогу у лікарні.

«Собака абсолютно виліковна. Потрібно щоб собака отримувала з їжею йод». –  Лікар спокійно промовив і додов.
       «Симптоми порушеної щитовидної залози. Можна купити корм з мікроелементом йоду. Я вже в цій лікарні працюю більше 20 років і вам скажуть, що таких випадків бачили тільки в людей в 68-73х-роках після вибуху 4-реактора на АЕС. На той час я був практикантом й здавав дипломну роботу спочатку в Житомирі в iнститутi , потім у Києві, ближче до рідних. Тоді всіх хворих клали  по лікарнях у Києві. Як мене навчали що на собак немає впливу.

«Ти з усім справишся! Чуєш?» – мама Джесі сказала мені.

Ми повернулись до бабусi.

Частина: 4

Перша лекція у декана

Скажи, що ти читаєш, і я скажу хто ти. Можна скласти вірне поняття про розум і характер людини, оглянувши його бібліотеку. (Луї Блан).

«Наша ексурсія вже мала завершитись 10 хв назад». Подумала про себе Джесі і додала.  «І  нас попросили прийти у понеділок на другу лекцію. Та доповнить декан першу лекцію».

Ми дізнались, що вже Франческ пройшов, реабілатацію в тому центрі там де Льюїс. Я радий за обох, а ще Льюіс якось виростив, та прожив я у нього 3 місяця, зараз Льюїс здоровий і має нову родину!

«Як пройшла лекція у декана?»  –  бабуся  Олівія запитала свою донечку.

«Так, я закінчую навчання, прагну отримати другу вищу освіту. А лекція швидко так пройшла. Була цікава тема про - фізичні властивості твердих тіл з точки зору їх атомної будови. Я не встигла  всe записати що було написано на дошці». –  Джесі дуже емійційно розповіла та спитала.

«Що там робить наш пес?».

«А сьогодні він молодець, був слухняним коли робила хатню роботу. Я впевнена що та хвороба вашими дорогими медикаментами не лікує, a більше травить. Треба нашу народну медицину використовувати». ..–....наполегливо сказано..бабусею.
      «Добре, мамо, дивлюсь, ти хоч і навчила мене на Західній Україні, там як ми тоді жили, збирати трави, квітки та запарювати малій чаї, коли занедужала онучка». ..–.сказала Джесі та легко дихнула.

«Дякую  за розуміння: Я бачу що 30 років на тебе даремно не витратила. Мала спить у спальні». – промовила з полекшенням бабуся Олівія.

Мені добре у Варшаві чисте повітря, дороги класні. Не хочеться мені повертатися в Черкаси знову!

 

 

Частина: 5  
Олімпієць та титулований переможець

Пройшло 4.5 роки. В Польщі проходили олімпійські ігри з участю собак. Нам до нього на електричці їхати 40 хвилин.

«Поки незакінчився I тур iгор, та якраз в мене поки є вихідні, їдемо туди. Зможемо розважитись з Лізою та і вас, бабусю, візьмемо». .–. сказала Джесі і збирала портфель.

Ось розпочався набір в I тур, друга частина, ми стали у чергу на реєстрацію. Особливої такої інформації не треба було надавати, тому що був знайомий Джесі зі школи.

Мене оглянули, на ошийнику було написане моє ім’я Стіфф, мене зважили, виміряли ріст. Спочатку сказали, що перед конкурсом робиться зважування і вимірювання, а потім ще й після конкурсу. Перейшли до тренування з професійним тренером.

Ось вирішальний свисток і вистріл в небо. Тяжка боротьба за перемогу, вже ставки зроблені. Попереду мене сильніші та спритніші суперники. Цей круг я прийшов 11 з 15. Тяжка була битва на швидкість.

«Грай краще, в тебе гарні очки, а  суперники вже по стану їх здоров’я  не зможуть взяти кубок». – сказав тренер.

Для мене стало це мотивацією. Розповів такий секрет, що вже деякі учасники сходять з круга, переоцінили свої сили та цілі.

Підійшов до мене зачуханий патлатий пес, якимось чиноном потрапив до мiсця проведення гри. Він  пам’тає нас, коли ми були біля кафе. Він розповів, щo знає як мудро виграти,  розкаже декілька шляхів, які дадуть можливість потрапити в трійку лідерів.

«Я вже старий, та і моє ім’я внесено до списку: дискваліфіковані гравці за моєї похибки я вилетів з гучною ганьбою». .–. захекано сказав Чершов (собака).

«Що  сталося в той день?» З цікавості запитав Стіфф (собака).

«Це тільки зовні для фанатів та глядачів і для тих, хто ставить на нас великі гроші, все воно таке гарне. А заглянувши в середину, там, під час чергово забігу, я спіткнувся та переламав дві дерев’яшки ззаді себе. Конструкція вже була в аварійному стані. Перемога була на носі, конструкція рушила, та за цим я затримав суперників. Ну це чомусь не сподобалося спочатку людям, тим що на цьому заробляли гроші, та у них були зв’язки з суддею і організатором. Суперників вели до червоної доріжки, а мене через чорний вихід та вигнали з ганьбою, а далі нічого не знаю бо не приходив. Ось  йшов мимо  та зайшов, туди звідки й вигнали!» .–. Чершов (собака) нестримано відповів.

«Так,  розумію тебе, мене звати Стіфф, я новачок». .–. Cтіфф (собака) cказав та присів.

«Я зрозумів, що ти не титулований переможець». .–. різко промовив Чершов (собака).

«Цей пес себе так зухвало веде і ще спробував наді мною насміхатись. Я цього не залишу». .–. подумав Стіфф (собака).  Але він говорив що допоможе вийти у лідери.

«Вже час спливає давай швидше, що ти хотів? .–. Стіфф (собака) настирливо сказав.

«На третьому крузі, збав швидкість та заверни в тунелі. Перший та другий забитий, та якщо проскочиш, то дискваліфікують. А четветрий ще я не дивився, Ну якщо у II турi ти по очках лідируєш, то на цьому турі  ти можеш спробувати завернути у четвертий тунель». .–. сказав Чершов і (собака), біжучи до тунеля, закричав. «Я буду поряд!»

Почув що вже кличуть зайняти позиції.

Ось і II  тур почався, сил ледве вистачало бігти. Не даремно сказав Чершов що саме біля поворота треба збавити швидкість, щоб відновити сили, поки вони ще пятдесят метрів будуть обігати, а я вже за крок до фіналу. Як казав Чершов, що вийду в лідери, так і сталось. Знаєте, як по маслу. Ось мій вирішальний момент віддячити  Чершову за його слова. Тим, що 4 поворот набагато нижчий, та я боюсь. По очках вмене  все добре, заскочив на планку і побачив ті зламані дерев’яшки.

«Подавай лапу». .–. говорить Чершов (собака).

Витягує мене з халепи, яку я навіть не очікував. За цими дерев’яшками була велика пробоїна.

Я одержав перемогу, та ще побачили Чершова та дали йому ордер титулованого ветерана - переможця. Вибачились за той випадок, який стався десятки років тому, там були підкуплені адміністратори.                                                           А я порадував свою сім'ю, та тепер в мене в новій колеції є світовий кубок 2018 року.

Запросили наступного разу ще приїхати. Зміниться все облаштування,  цього року не встигли реконструювати.